Моя корзина Моя корзина
Сейчас корзина пуста.

Мой профиль

Народна вишивка

Вишивка в Україні завжди була одним із найбільш поширених і улюблених різновидів народної творчості. Її витвори — це піднесений світ краси й фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини, світ натхненних образів, що сягають своїм корінням далекого минулого.


 
Для вишивання не потрібно було складних пристосувань. Працелюбність дівчини визначалася кількістю й довершеністю вишитих рушників, сорочок, скатерок, які вона підготувала до свого весілля. Уміння серцем відчувати навколишню красу та відтворювати її у візерунках кожна дівчина змалечку переймала від своєї матері, бабусі.
 
Уважно придивіться до узорів вишивки й ви побачите, що це мнетецтво високої естетичної наснаги, мистецтво простого й разом із тим мудрого декоративного мислення. Розглядаючи орнаменти вишивки, ви відчуєте в гармонії кольорових сполучень, у ритмі ліній узору їхню глибоку змістовність. Адже у вишивці, як і в народній пісні, відображалися заповітні мрії на краще майбутнє, споконвічне прагнення до прекрасного. В узорах вишивки майстрині розповідали про свої думки іі почуття, сподівання й страждання. Тому вишиванки є сумні й замріяні, а є — радісні й веселі, що бринять як жартівлива співаночка. Глибокі людські почуття, які відбились у вишивці ("Червоне — то любов, а чорне —то журба"), пристрасно промовляють до нас з орнаментів українського шитва.


 
Виникнення й поширення вишивки сягає сивої давнини, про що свідчать стародавні історики, розповідають численні археологічні знахідки. Про давність вишивки дають уявлення мозаїки й фрески соборів, де святі зображені в багато озлобленому вбранні. Особливий інтерес становлять мініатюри рукописних книг, літописів, на яких можна побачити народний одяг усіх верств населення — од селян, ремісників до представників феодальної верхівки, — прикрашений вишивкою. Особливо високого художнього рівня досяіас шитво в Київській Русі. Як відомо з літописів, княгиня Анна-Янка — дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха - наприкінці XII століття заснувала у Києві в Андріївському монастирі школу, де навчала мистецтву вишивки золотом і сріблом.
 
У давнину вишивка на одязі мала охоронне, оберегове значення й тому розміщувалася на грудях, біля коміра, на подолі, рукавах. З плином часу це магічне значення шитва забули й вишивка стала виконувати лише роль художнього оформлення одягу.


 
Саме тому, вивчаючи вишивку, видатний російський музичний критик і мистецтвознавець Володимир Стасов стверджував, що в орнаментах ніколи нема жодної зайвої лінії, кожна рисочка несе своє певне значення. Народний орнамент він називав послідовною мелодією, призначеною не лише для очей, а й для розуму та почуттів. Споконвіку в народі жила й бриніла нестримна радість краси, потяг до всього прекрасного в житті й побуті. Людина намагалася прикрасити своє нужденне життя, зробити радісною важку щоденну працю. За допомогою лише голки й нитки на простому полотні народжувалися неперевершені узори вишивок. Людині важливо було не просто мати білу сорочку, шкіряний кептарик чи шматок полотна для витирання рук. Кожну річ майстрині оздоблювали, роблячи з неї високомистецький витвір завдяки прекрасним вишииальннм зразкам.
 
В Україні вишивка поширена скрізь, але кожний район, навіть село, мають свої улюблені кольори, свої місцеві узори й традиційну техніку виконання. З покоління в покоління передавались од матері до доньки «секрети» вишивання.
 
Цікаво, що в орнаментах вишивок майстрині завжди відтворювали красу рідної природи, її квітування. Це відобразилося й у назвах виробів. Якщо розпитати майстринь, то вони обов’язково розкажуть, що цей узор зветься «барвінок», а той — «гарбузове листя», «хмелик» або ж «зозулька», «бджілка», «метелик», «павучок».
 
Якби зібрати разом жінок із різних областей і подивитись, як у них вишиті сорочки, то можна відразу помітити різноманітність української вишивки. Так, на Полтавщині вподобляють ніжні відтінки голубого, жовтого або ж і зовсім біле. У Вінницькій області вишивають суцільно чорним чи в поєднанні чорного і червоного. У Житомирській і Рівненській областях — це виключно червоні узори, на Київщині — червоні з синім, іноді з чорним. Багата й розмаїта вишивка в Карпатах, саме тут віддають перевагу яскравому барвистому шитву.
 
Вишивка сьогодні живе повнокровним життям, прикрашає сучасний інтер’єр, одяг, надаючи йому своєрідності й неповторності. До невичерпних джерел народного костюма постійно звертаються й черпають у ньому наснагу модельєри, конструктори, художники. Вивчаючи традиції народного вбрання, засоби його декоративного оздоблення, вони створюють сучасні моделі одягу. у котрих виявляються риси індивідуального смаку, звільнені від загальної стандартизації, і кожна і яких несе тепло рук майстрині.


 
Художня довершеність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольору, а й значною мірою від вибору технік виконання. Існує ж їх понад сто — від простих до дуже складних, що потребують копіткої роботи у виконанні. Це — різноманітні шви вільного малюнка, які називають верхніми, оскільки виконуються вони за рисунком, заздалегідь нанесеним на полотно, а також шви рахункові, що шиються за рахунком ниток полотна основи та тпіткання. Це й зумовлює лінії узору. До рахункових технік можна віднести також ажурні, художній ефект яких побудований на наскрізних прозорих композиціях. Характерною особливістю народної вишивки є поєднання в одному виробі десяти-п’ятнадцяти технік.
 
Назви багатьох з них походять насамперед від засобів виконання — «вирізування», «виколювання» або ж від того, який предмет вишивається: рушники — «рушниковий шов», перемітки — «переміточннй шов», од назви місцевості — «старокиївський шов», «городоцький шов». У назвах технік вражае образна спостережливість народу, асоціативність його мислення. Отож, назви технік досить часто залежать від того, який вигляд має даний шов, що він нагадує: «курячий брід», «солов’їні вічка», «гречечка», «зірочка», «вівсяночка».
 
Більшість технік поширена в усіх етнографічних регіонах України, а також наявна в російській і білоруській вишивках. Водночас кожна місцевість має і свої улюблені техніки, їхнє традиційне колірне вирішення. Ці техніки є провідними, основними щодо інших. Так, класичною технікою Поділля є «низь» чорного або червоно-чорного кольорів, які лягають густими, насиченими лініями геометричного орнаменту. Для Київщини типове «набірування». для Волині «занизування», для Полтавщини ж — «лиштва». Крім найхарактерніших технік, поширених тільки в певному регіоні, існують такі, що трапляються повсюди. У кожній місцевості вони вирішуються в іншій колірній гамі, завдяки чому й створюється їхня різноманітність. Так, на Полтавщині «вирізування» й «виколювання» завжди білого кольору; на Київщині — червоного, іноді чорного; на Поділлі — багатобарвне; червоне, чорне, біле, жовте.


 
У кожному регіоні у вишивках склалася своя, відшліфована впродовж століть, єдність орнаменту й засобів його вираження, їхня колірна гама. В народному мистецтві збереглося багато секретів фарбування ниток природними барвниками — корою дерев, корінням, листям, квітами, плодами рослин. Для закріплення кольору нитки запікали в житньому тісті, після чого вони не втрачали забарвлення протягом багатьох десятиліть. Використання домотканого полотна, що має крупне переплетіння ниток, застосування технік, які ґрунтуються на рахункові ниток, зумовили загальний характер української вишивки, геометричні й геометризовані орнаментальні форми, вирішені великими рельєфними
масами.
 
Виходячи з локальних особливостей народної вишивки, які виявилися в колориті, техніках виконання, типових орнаментальних мотивах і композиціях, умовно здійснено етнографічний поділ на регіони України. Це — Середнє Подніпров’я, Полісся, Поділля, Південь, Карпати й Прикарпаття.

Для того, щоб оволодіти всіма «секретами» української вишивки й навчитися виконувати узори так, як це вміють робити уславлені народні майстрині, необхідно оволодіти деякими техніками, що ми поступово будемо викладати в слідуючих статтях, розібрати малюнки-схеми, в яких буде вказано послідовність усіх етапів вишивання. З клаптиком тканини й голкою в руках ви поступово засвоїте технічні прийоми — від простих до складніших. Знання окремих технік виконання дасть вам змогу вміло поєднувати їх, а також створювати власні цікаві композиції узорів. Саме завдяки цьому ви не лише оволодієте різноманітною, як простою, так і складною за технікою та кольором вишивкою, а й зможете прикрасити свій одяг або речі для оздоблення вашої оселі доріжки, скатерки, рушники, серветки.

Автор: КРОСНА от 22.11.2020
Оценка:  





  
Материалы по теме