Моя корзина Моя корзина
Сейчас корзина пуста.

Мой профиль

Вишивана літера, число і слово

Ми живемо у світі орнаментів. Йдеться не лише про українців, а загалом про всіх людей планети Земля. Як вже зазначалося, в Європі орнамент почав складатися ще у кам’яному віці, а в останній його чверті — верхньому палеоліті — виробились ті його форми, знакова система, яка оточує нас і зараз. Теми, мотиви й образи рушникових орнаментів відтворюють природу землі, обриси людського тіла, оточуючих речей, світ космосу. В українській вишивці такі узори існують як самостійно, так і переплітаючись, створюючи так звані «комплексні мотиви» рослинно-геометричних орнаментів — арабесок. Складниками арабесок є також літери, числа, написи, розглядаючи які автор відомої «Історії декоративно-прикладного мистецтва» Анрі де Моран підкреслює, що у якості прикрас вони використовувалися в мистецтві лише високоцивілізованих народів.
 


Домінуюча нині мода за останні десятиліття подарувала нам традицію літерно-числового орнаменту. Його найрізноманітніші знаки сповнюють тканини, прикрашають одяг, взуття, меблі, інтер’єри та екстер’єри будівель, кричать до нас із реклам, рвуться у космос разом з суєтою суєт людського буття. В Україні така мода вважається західною, виявом того незвичного і незвичайного в Заході, чим він для нас пахтить.


 
Українська вишивана поетико-математика має глибоке коріння, що сягає перших віків другого тисячоліття. Так, на фрагментах вишивок XII ст., знайдених у Софіївському соборі Києва, чітко виділяються літери, знайомі нам із сучасної української абетки. Особливо ясно читається перша літера «В», розміщена разом з трьома іншими під фігурами святих і рослинним орнаментальним рядом. Техніки вишивки «у прикол», «у прикріп», використання золотих, срібних та шовкових ниток, шиття на дорогоцінних шовках, оксамитах, парчі змушує згадати створені українськими княгинями та княжнами вишивальні Х-ХІІ ст. Працюючи в них, українки вишивали на дорогоцінних тканинах дорогоцінними ж нитками та самоцвітами фігури, лики святих, декоративне рослинне оформлення та окремі тексти, літери, числа, підтверджуючи ними сутність зображуваного. Вдома ж на робітниць-українок чекаю рідне споконвічне полотно. Ось на нього, поза роботою, «для себе» і переносилися орнаменти, виконані на дорогоцінних матеріалах. Вишивані у майстернях твори використовувалися «в оформленні християнського культу і декоративному оформленні храмів (покрівці на церковні судинки, одяг священнослужителів, підвісні пелени під ікони, покрови для вівтарних престолів і гробниць святих, завіси для царських брам і т.ін.), в оформленні урочистих церемоній (корогви, плащаниці), супроводили людей у дальніх поїздках, у воєнних походах (шиті іконостаси)». Тоді ж була започаткована і нині діюча традиція нести до церкви власні вишивання, в тому числі й рушники, якими й зараз квітнуть усі християнські храми України. Полотно прийняло не лише літерно-числовий орнамент, а й увібрало кольорове його вирішення. Золотий колір християнської церковної атрибутики міг відтворитися у полотні в незвичайних для біло-чорно-червоної української гами жовто-червоних, «житніх» кольорових тонах, що й нині дивують сучасних дослідників традиційної вишивки Середнього Подніпров’я.
 


При виконанні творів вишиваного іконописного, або «лицевого» шиття використовувався своєрідний розподіл праці: «знаменувальники» малювали на тканинах лики і фігури святих, «травники» наносили рослинний орнамент, «словописці» доповнювали зображення літерами, числами, написами. Майстрині вишивальниці мали завершити творчу працю, вдихнути в неї життя. Професії творців культових вишивок у народі шанувалися, про що свідчать, зокрема, легенди про Т.Г.Шевченка, що як «травник» вималював для вишивальниць рослинний узор для кількох побутових речей. Традиція попереднього розмалювання полотна під вишивку на Черкащині відома і в наші дні. Часом жартома, а часом — всерйоз сучасні вишивальниці кажуть: «Дід малював, баба шила».
 


Зупинимося спочатку на вишиваних літерах, якими сповнені перш за все рушники, зібрані в Чигиринському, Кам’янському, Золотоніському, Драбівському та Чорнобаївському районах Черкащини. Звичайно, вони є й на творах інших областей і районів, та, як виявляється, саме у зазначених районах Черкащини широко побутувала (аж до 60-х років минулого століття!) розглядувана традиція. Це можна пояснити близькістю розташування до монастирів, у яких вишивалися «чернецькі» рушники з метою поповнення монастирської скарбниці.
 


Найчастіше літери шиються в обрамленні різних видів рослинних узорів. «Брокаріївських» троянд поруч з літерами зовсім незначна кількість. Як правило, це прості за композицією рослинні гілочки, що, як і на шевченківських «травах», організуються у спокійних, плавних вигинах стеблин. На таких стеблинах розміщують чотири-п’ять п’ятипелюсткових квіточок і просте, схоже на вишневе, чи більш складне — дубове, калинове, хмельове листя. Орнаментальні ряди часто складаються з грон «стиглих» —

Автор: КРОСНА от 19.11.2020
Оценка:  





  
Материалы по теме